Leonid Gorlach (Леонід Горлач) best remembered for his devoted love of nature of human soul, lyric verses and historic epic poems.

Leonid Nykyforovich Gorlach (Kovalenko) was born on 4 April 1941 in a little town Ripky, Chernihivshchyna (Ukrainian: Чернігівщина). His childhood passed in a Chervony Kolodiaz village (Red Well - Ukrainian: Червоний Колодязь) not far away from Nizhyn. He studied in a secondary school in Monastirische village, afterwards graduated Nizhyn pedagogical Institute named after Mykola Gogol.

Leonid served in an army, worked in a press and in the administration of Union of Writers of Ukraine. Member of Union from 1967. He was comprehensively gifted young man. In addition to literature was taken by sport and singing and achieved considerable successes: became a candidate in masters of sport in track-and-field, sang in famous Iconnica choir.

Creative soul of poet was formed by child's years, when a world is perceived sharper and brighter. Chernihivshchyna of Leonid Gorlach - a native land of unique beauty, richest nature and old cultural traditions. A poet was inspired by the folk art, songs, proverbs and fairy-tales of Ukrainian people. The eternity of his creativeness is based on folk-lore and songs. The bright impressions of childhood help him during all life to think vividly and formed him as a man and as a writer.

The teaching in the Nizhyn pedagogical Institute (today Nizhyn StateUniversity named after Mykola Gogol) did not pass without leaving a trace in the life of Leonid. City Nizhyn - one of the most wonderful pearls of Woodlands (Ukrainian: Полісся). In early times the people of many nationalities settled on shore of life-giving Oster-river: Ukrainians, Greeks, Russians, Bulgarians, Tatars, Jewries. The dreams and sciences settled together with them. Glorious millennial history of Nizhyn is related to many known writers, poets, actors, artists, and cultural workers - Mykola Gogol, Nestor Koukolnik, Alexander Afanasiev-Choubinsky, Frantisek Bogoushevich, Mykola Gerbel, artists  Apollon Mocritscky, Andrei Goronovich, Yakiv de Balmen - artist and writer who illustrated first „Kobzar” of Taras Shevchenko, Eugene Grebinka, Leonid Glibov, Maria Zankivetska and Mark Bernes. The ancient city Nizhyn and the names of his famous habitants are wrapped by myths and legends.

Glorious literary traditions of Nizhyn high school are continued today by its graduating student Leonid Gorlach.

Leonid Gorlach is inherent creative polygamist, which desire to work in different literary genres. He was never hidden in a lyric blind-alley and given large contribution, especially, to journalisms. And yet - insatiable desire to know a world in all its manifestations.

But the real love of Leonid Gorlach is poetry. Exactly in poetry truly talent of L.Gorlach opened up - of polischouc by origin, Ukrainian after a spirit, master of the greatest test in work with a word. Presently he is one of the best lyric poets of Ukraine that consistently, year after a year, tender melodious style, the sources of which are found in folk-lore and poetry of incomparable Pavlo Tychyna.

Pick-a-back of Leonid Gorlach there are many years of persistent work in literature. His first collection the «The Sun in pupils» was warmly met by readers and favorably by masters of word and among them unforgettable Oles Gonchar. A book saw a world in 1965.

Leonid Gorlach is the author of over forty books of poetry, prose and publicism. To his feather belong: a poem «The Night in Vyshgorod», novels «A Finger of Ascold», «The Slavonic Island», «The Clean Field» and «The Ruin or the life and tragedy of Ivan Mazepa».

His creative work at all times was inspired by the dream of receipt of independence by Ukraine. In new times he is flustered by becoming of the Ukrainian state system. Emotional experiences for the future of Ukraine induced him on the searches of history parallels of today’s day with times of Ascold and Dir, Yaroslav the Wise. The history figures of hetman Ivan Mazepa, Ivan Sirko, Ivan Vigovsky, Sigizmound Koreboutovich and Jan Zizka are newly exposed by Leonid Gorlach. In the epic poems of Leonid Gorlach the echo of the heroic spirit of the Ukrainian people is felt, of heroic spirit that is represented in the stories of Mykola Gogol Taras Boulba, The Evening on a farm near Dikanka and other.

After the triumph of Dead Souls of M.Gogol today we have the triumph of Horizonts of Soul of L.Horlach.

Leonid Gorlach continues and develops glorious traditions of great predecessors - Taras Shevchenko and Pavlo Tychyna. He is the laureate of bonus named after M.Ostrovsky, AllUkrainian bonus named after L. Nechouy-Levitsky, International bonus named after Gr. Scovoroda, International bonus of Doctor Demyaniv Foundation.

Presently he is the editor-in-chief of newspaper the «Otchy Porog» (Father’s Threshold) of Chernihiv Friendly Association in Kyiv.

By the creative work and living word Leonid Gorlach sure is a deeply national poet. But his poetry, national on maintenance, has closely connected with literature of different countries of world and today it is an achievement of world poetry also. His books and separate poetries are translated into other world languages. The echo of his creation is felt in the countries of Caucasus, Russia, East and Western Europe.

  Posted by Vasil Sidorov on March 20, 2009   in queltanews.com

       JULY NIGHT

Поза дрімливими хатами

чатує місяць-конокрад.

В саду, стриножений дротами,

пасеться в небо виноград.

А що йому? Іще далека

осіння стужа й мокрота,

іще з гнізда старий лелека

з молодняком не відліта.

Іще бринять у гронах соки,

що не дозріли до вина,

ще виглядає певні строки

легкого хмелю дивина.

А ніч стоїть така манлива,

що й ти, неначе виноград,

в передчутті п’янкого дива

ростеш у молодість назад.

COMPETITION WITH TIME

Я підганяю час, немов коня.

А він мене вуздою припиня:

– Не шпор мене і ребра не кривав,

не ти мене, а я тебе обрав.

Не норови і зупинить мій біг –

іще ніхто зробити це не зміг.

Не повертай назад, бо вороття

не буде у перейдене життя.

Не ти мені верхівець – я тобі,

хоч ти цього й не знаєш далебі...

Я схаменувся: справді, а куди

із-під копит ведуть сліпі сліди,

за чим спішу, що по собі лишу,

коли впаду на груди споришу?..

А час летить собі, неначе кінь,

і я при ньому – тільки тлінна тінь.

І не моя провина чи вина

у тім, що все на світі промина.

                  UKRAINIANS

Ми поки що листя осіннє, розвіяне вітром по світу,

Ми поки що крона обдерта, що плоду заждалась од цвіту,

Ми поки що лиш вузлувате коріння в спресованій глині,

І кров наша німо холоне в снігами покритій калині.

Та ми уже є!

Вертається пам’ять розкута і листям зеленим весніє,

Вертається віра й покута і плодом на кроні важніє,

І пружиться юне коріння, аж репає глина проклята,

І кров наших лицарів кращих була недаремно проллята.

Бо ми уже є!

FROM MONASTICMOUNTAIN

Як видно звідси, де прадавній Канів

Стоїть на тверді глиняних горбів

Країну гендлярів

політиканів,

Країну зачарованих рабів!

І шелестять піском старі уроки,

І Україна знов у снах блука,

Коли ділки, що рвуться у пророки,

Гризуться, яко пси, за маслака.

Скажіть хоч ви мені, Тарасе й Боже,

Що за земля у нас, що всяк скубе,

Що за народ, який ніяк не зможе

Із чарів рабства вивільнить себе?

Ростуть, ростуть між душами обніжки,

Нарізані вождями для століть,

А нинішнім ділкам подай лиш віжки –

Забудуть, що й Кобзар отут стоїть.

І запряжуть свій люд, немов скотину,

І продавати будуть за   моря...

Як видно звідси землю сиротинну,

Що вигляда нового Кобзаря!

***

«Як видно звідси, де прадавній Канів

Стоїть на тверді глиняних горбів,

Країну гендлярів-політиканів,

Країну зачарованих рабів!».

«Скажіть хоч ви мені, Тарасе й Боже,

Що за земля у нас, що всяк скубе,

Що за народ, який ніяк не зможе

Із чарів рабства вивільнить себе?».

…………………………………….

«Якщо ж узявсь державний хрест нести,

То будеш лиш тоді з добром у згоді,

Якщо в тобі народ — не ти в народі,

Якщо не він тобі — для нього ти».

            *****

Горить стара душа на чужині.

Але кого те полум’я зігріє,

хто поруч тебе зором заяріє,

коли ти під конем, не на коні!

Здається, сам себе перемудрив,

хоч зважував

найменший порух мислі.

І під твої орлині крила звислі

не рядиться нових вітрів порив.

Великих книг священна дивина,

високих слів нев’януча оздоба

все вищезає, гине, мов худоба,

і стогне українська далина.

Все строщене, одурене Петром,

вся Україна збита на коліна.

То не душа горить — її руїна

понад безлюдним

скровленим Дніпром.

             *****

Це мій народ, неважений віками,

який забув, що він уже й народ,

росте в собі, твердий, мов скельний камінь,

над пусткою землі, над виром вод.

Це мій народ, розсіяний по світу,

обкрадений «своїми» донага,

усе ж таки чекає плоду з квіту,

який в душі потайно зберіга.